дослідження ІІ групи

 Давньогрецька  легенда «Як з’явились пори року»

Юна прекрасна Персефона була дочкою Зевса й богині родючості Деметри. У неї закохався владика підземного царства – Аїд – і вирішив викрасти її. Якось Персефона збирала квіти на лузі. Зненацька з-під землі виросла квітка з чудовим ароматом. Її пахощі наповнили всю долину. Персефона підбігла до квітки й зірвала її. У ту ж мить земля розверзлась під її ногами… Аїд підхопив дівчину й помчав на своїй золотій колісниці в підземне царство. Персефона встигла тільки зойкнути. Її крик почула Деметра. Вона поспішила в долину, але там уже нікого не було. Ридаючи, Деметра вирушила на пошуки дочки. Довго блукала по землі, але ніде не могла її знайти. Тоді прийшла вона до бога Геліоса.

-Усе ти бачиш, променистий Геліосе! Ніщо не може зникнути без тебе. Благаю, скажи, де моя донька?

-Даремно ти шукаєш її на землі, Деметро! Аїд викрав твою дочку й відвіз у царство мертвих. Тепер Персефона – королева підземного царства.

Стиснулося серце Деметри від горя. Покинула вона Олімп, вдягла темні шати і стала скитатись по землі, проливаючи гіркі сльози. Висохла земля, стали гинути сади, ліси й поля, зникли квіти й плоди.

Голод прийшов на землю, і люди, плачучи, волали до богів. Але Деметра не слухала їх. Тоді Зевс став просити богиню, щоб вона повернулася на Олімп.

-Не повернуся, поки Персефона не буде зі мною!

І Зевс послав до Аїда Гермеса, велівши владиці підземного царства відпустити Персефону.

Не міг Аїд противитися волі Зевса. Але, відпускаючи Персефону на землю, він запропонував їй з’їсти зернятко граната, і вона з’їла його. Тепер Аїд знав, що дружина не покине його назавжди, адже гранатове зернятко було символом шлюбу.

Деметра радісно зустріла дочку й повернулася з нею на Олімп. Ізнову ожила земля, зазеленіли поля й ліси, зацвіли сади. Пробудилася природа, раділи люди, і все живе славило могутню Деметру. Але Персефона не могла залишитися назавжди з матір’ю. Дві третини року вона живе з нею, а одну третину проводить у підземному царстві зі своїм чоловіком. І тоді знову засмучується Деметра, ллє сльози, а на землі никне все живе й наступає зима. Але от повертається Персефона до матері – і знову приходить весна, і розцвітає земля.

Земля рухається навколо Сонця за орбітою, яка мало відрізняється від кола. Ексцентриситет земної орбіти становить 0,017, середній радіус — 149,6 млн км. Сонце знаходиться в одному з фокусів еліпсоїдальної орбіти. Земля наближається до нього в перигелії (найближчій до Сонця точці орбіти) на 147 млн км і віддаляється в афелії (найбільш віддаленій точці) на 152 млн км. У перигелії Земля буває на початку січня, а в афелії — на початку липня. Тому в липні Земля одержує сонячного випромінювання на 3,4 % менше, а в січні — на 3,4 % більше, ніж в середньому щоденно протягом року.

Всю орбіту Земля проходить за 365 діб б год 9,6 с. Середня орбітальна швидкість Землі дорівнює 29,8 км/с. Річний рух Землі навколо Сонця можна спостерігати за безперервною зміною положення Сонця на небі: змінюється полуденна висота Сонця і зсовуються місця його сходу і заходу. Видимий річний шлях Сонця — велике коло на небесній сфері — називається екліптикою.

Одним з наслідків руху Землі за еліптичною орбітою є різна тривалість пір року. Це явище пояснюється законом Кеплера: радіус-вектор Землі (пряма, що з'єднує центри Землі і Сонця) при її річному русі за один і той самий час описує однакові за величиною площі. Оскільки орбіта — еліпс, то однакові за площею сектори мають різні дуги , проходження яких за той самий час потребує різних швидкостей. Чим ближче Земля до Сонця, тим швидше рухається вона по орбіті.

Пояснення нерівності пір року

Розрахунки показали, що в афелії Земля рухається зі швидкістю 29,3 км/с, в перигелії — 30,3 км/с, з цього видно, що літо в Північній півкулі — найдовша пора року, зима — найкоротша; перевищення становить 7 діб 14 год. У Південній півкулі — навпаки: довша холодна пора року на ту саму кількість Діб.

Річний рух Землі в Сонячній системі і нерівномірний розподіл тепла регулюють чергування пір року на нашій планеті. Земна вісь нахилена до екліптики під кутом 66°33'. Тому в різні періоди річного циклу неоднакова кількість сонячної енергії досягає Північної та Південної півкуль. Так, у грудні переважна кількість сонячного випромінювання попадає на більш освітлену площу Південної півкулі. В той самий час у Північній півкулі відбувається зниження температури внаслідок зменшення кута падіння сонячних променів, що і знаменує собою настання зими. В цей період значні простори навколо Північного полюса постійно перебувають у темряві, тут панує полярна ніч. А за південним полярним колом настає полярний день. Сонячні промені, які досягають району Південного полюсу під дуже малим нахилом, приводять тут до слабкого потепління, а точніше — до послаблення морозів.

Протилежне співвідношення в положенні земної осі і розподілі тепла на поверхні планети створюється через шість місяців, тобто в липні. У цей період північні тропічні широти

Землі освітлені опівдні майже прямими сонячними променями, а на Південну півкулю вони падають косо. Внаслідок цього розподіл температур діаметрально змінюється: у Північній півкулі настає літо, а у Південній — зима.

На півшляху між літнім і зимовим положеннями промені Сонця падають прямовисно на екватор. Це — час весняного (21 березня) і осіннього (23 вересня) рівнодень з помірними температурами в Північній і Південній півкулях, коли день і ніч мають однакову тривалість у всьому світі .

 Річний рух Землі

З нахилом земної вісі пов'язана наявність таких характерних паралелей, як тропіки і полярні кола. Тропіки — це паралелі на 23,5е широти. Тропіки є границями зенітального положення Сонця опівдні в дні сонцестоянь: 22 червня воно перебуває в зеніті над північним тропіком (Козерога), а 22 грудня — над південним (Рака). Полярні кола — паралелі на 66,5° широти. Полярні кола є межами поширення полярного дня і полярної ночі. У полярний день (ніч) Сонце протягом доби і більше не заходить (не сходить). Тривалість полярного дня (ночі) закономірно зростає з широтою місця від 1 доби (полярне коло) до півроку (полюс).

Якби вісь Землі не була нахилена до екліптики, на Землі було б завжди рівнодення при повній відсутності змін пір року.

Щоправда, й тепер пори року існують не скрізь і мають неоднакову тривалість. У широкій міжтропічній смузі різниця в тривалості дня і ночі невелика, і сюди круглий рік надходить майже однакова кількість тепла. За полярними колами існують фактично тільки літо і зима, які відповідають довготривалим дню і ночі. Тільки в помірних широтах всі пори року виражені чітко, проте і тут їх тривалість різна. В областях з морським кліматом весна і осінь тривають довго, а там де клімат континентальний — значно менше.

Тривалість пір року на Землі не залишається постійною. Причини змін зумовлені явищами прецесії, тобто рухом земної осі за круговою конічною поверхнею. Прецесія є результатом неоднакового притягання Сонцем і Місяцем Землі в різних їх частинах. Земля внаслідок її полярної сплюснутості має деякий надлишок маси в екваторіальному поясі. Площина екватора, як відомо, не збігається з площиною земної орбіти, тобто з площиною, в якій знаходиться Сонце. Сонце притягує ближче розташовану до нього частину екваторіального потовщення Землі сильніше, ніж протилежну, намагаючись повернути площину земного екватора до площини екліптики. Але Земля як тіло, що обертається, протистоїть цьому впливу, тому полярні осі дуже повільно описують у просторі конуси з вершиною в центрі Землі. Нахил земної осі до екліптики при цьому не змінюється.
 пори року - відео